Хочу всегда любить
Того, Кто меня любит,
Кто всё простил мне
Заступившись за меня.
Кто был прикован
Ко кресту гвоздями,
Кто до конца прошёл
Голгофский путь любя.
Не устрашился Он,
Хоть было страшно.
И не свернул с пути,
Хоть тяжек был тот путь.
Он не оставил тех,
Кто всё же Его предал.
Иисус Христос –
Прославлен будь.
Ты всё простил мне,
Потому что меня любишь.
А что в замен Тебе
Могу я предложить?
Лишь жизнь свою отдать
И своё сердце
К Твоим святым ногам
Хочу я положить.
Я без Тебя – ничто.
Мне без Тебя нет мира.
Но когда рядом Ты
Я радости полна.
Приблизиться к Тебе
Хочу как можно ближе.
В Твоих святых руках
И горе не беда.
Valentina Prokofjeva,
Вильнюс, Литва
В возрасте 25 лет впервые услышала Благую весть о спасении и приняла Христа, как своего Спасителя.
За всё благодарна Господу, Который извлек меня из тьмы и призвал в Чудный Свой Свет.
"Служите друг другу, каждый тем даром, какой получил, как добрые домостроители многоразличной благодати Божией."
(1Пет.4:10)
"... даром получили, даром давайте."
(Матф.10:8)
(это для тех, кто спрашивает об авторских правах:))
Прочитано 8677 раз. Голосов 2. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
